Мікроелементи для технології ін-фуроу під пшеницю озиму

Логінова Ірина, Капітанська Ольга, Полянчиков Сергій, 
НВК «Квадрат» 

Проростання і сходи – один із найбільш відповідальних етапів у життєвому циклі будь-якої рослини. Саме на цьому етапі починає закладатись майбутній врожай. Більше того, власне з моменту проростання рослина починає, на жаль, втрачати свій генетичний потенціал через вплив низки несприятливих факторів.

Саме тому сучасні прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур великої уваги приділяють стартовому росту рослин. Відображенням цього є розвиток і вдосконалення технології ін-фуроу (англ. «in-furrow») – внесення будь-яких препаратів (добрива, ЗЗР, мікробні препарати, регулятори росту тощо) у посівну борозну на насіння або у безпосередній близькості від нього під час посіву.

Не беручи до уваги суто технологічні умови посіву (строки, норми, глибина, вологість і температура ґрунту, посівні якості насіння, тощо), велике значення для нормального проростання і сходів насіння будь-якої культури має вміст елементів у самому насінні та у ґрунті навколо нього. Адже, вони є найпершим джерелом живлення для молодої рослини.

Окрім органічних речовин і макроелементів, запасених у насінні, велику роль у проростанні відіграють мікроелементи, адже більшість з них приймає участь у активації різноманітних ферментів, необхідних для запуску ростових процесів рослини.

Для озимої пшениці серед мікроелементів особливе значення вже з моменту проростання мають марганець (Mn), цинк (Zn) і мідь (Cu). Це обумовлено чутливістю самої культури, значенням мікроелементів у осінньо-зимовий період, характеристиками ґрунтів України і особливостями технології вирощування.

Для нагромадження необхідних елементів у насінні, надзвичайно важливими є умови вирощування батьківської рослини і її здатність до поглинання і запасання їх у насінні для наступного покоління. Отже, ми неминуче будемо мати досить високу варіабельність у «поживній» якості насіння, обумовлену як умовами вирощування, так і сортовими особливостями.

Недостатній вміст чи рухомість мікроелементів у ґрунті, або незбалансоване живлення батьківських рослин часто не дозволяє створити достатній їх резерв у насінні. Це особливо актуально для насіння пшениці, оскільки насінництво часто ведеться безпосередньо в умовах господарства.

 

Особливо сильно різниця у вмісті елементів живлення у зерні проявляється за стресових умов. Наприклад, дослідження Candan, Cakmak, Ozturk (2018) показали, що збагачення зерна пшениці цинком шляхом листкових підживлень батьківської рослини дозволило рослинам краще пережити період посухи навіть за низького вмісту цинку у поживному розчині (рис.1). 

Рис. 1. Вплив концентрації цинку у насінні твердої пшениці за низького (0.01 mM Zn) і достатнього (1 mM Zn) вмісту цинку у поживному розчині (Candan, N., Cakmak, I., & Ozturk, L., 2018).

Крім цього, потрібно зауважити, що вміст мікроелементів у зерні впливає не лише на його посівні, але і на споживчі якості. Біофортифікація зерна певними елементами з метою покращення стану здоров’я людей, що споживають продукцію, сьогодні є одним із трендів розвитку світового виробництва зерна (Cakmak et al., 2010; Gregory et al., 2017 та ін.).

 

РОЛЬ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ У СТРЕСОСТІЙКОСТІ РОСЛИН ПШЕНИЦІ

Достатнє забезпечення проростків і молодих рослин усіма елементами живлення, і мікроелементами зокрема, дозволяє їм краще долати різні абіотичні (посуха, низька або висока температура повітря) та біотичні стреси (ураження патогенами) за рахунок здатності мікроелементів впливати на активність ферментів і утворювати метаболіти, що беруть участь в реакції рослин на пригнічення стресами (рис. 2).

Рис. 2. Участь мікроелементів у формуванні загальної стресостійкості рослин.

Іонні форми Zn, Cu і Mn містяться або виступають як кофактори багатьох антиоксидантних ферментів (Cu-Zn-супероксиддисмутази, Mn-супероксиддисмутази та ін.), рівень яких зростає у відповідь на стреси навколишнього середовища. За дефіциту мікроелементів активність антиоксидантних ферментів знижується, що, в свою чергу, підвищує чутливість рослин до стресів, зокрема до посухи (Cakmak, 2000; Faize et al., 2015; Ma et al., 2017).

В умовах посухи Zn також здійснює регуляцію роботи продихів, іонного балансу в рослинних системах. Як зазначають Ajouri et al. (2004), праймування (збагачення) насіння ячменю цинком сприяло збільшенню на 44% ефективності використання води рослинами за стресу посухи.

Крім того, цинк необхідний для підтримки і регулювання експресії генів у відповідь на екстремальні освітлення і температури (Cakmak, 2000). Праймування насіння кукурудзи мікроелементами, включаючи цинк, покращує ріст рослин за низьких температур (Imran et al., 2013). Рослини з дефіцитом марганцю більш уразливі морозами.

Мідь і марганець пом’якшують несприятливий вплив водного стресу шляхом поліпшення обміну азоту, стимулювання утворення фенольних сполук та лігніну, який підвищує стійкість клітинних стінок та запобігає в’яненню. За дефіциту марганцю може підвищуватися ризик опіків від азотних підживлень пшениці КАС та іншими хімікатами.

Важливе значення мікроелементів і у підвищенні стійкості до біотичних стресів.

Нормальна забезпеченість рослин Mn сприяє підвищенню стійкості рослин до ураження хворобами (Socha, Guerinot, 2014). Так, Graham, Rovira (1984) пропонують три можливі механізми цього явища: 1) вплив марганцю на фотосинтез збільшує кількість і склад кореневих ексудатів, які, в свою чергу, можуть впливати на ризосферну мікрофлору, включаючи підвищення антагонізму щодо патогенів; 2) Mn2+ приймає участь у синтезі фенолів і лігніну, підвищуючи стійкість до проникнення патогенів; 3) високі рівні Mn2+ можуть інгібувати дію певних грибкових екзоензимів, особливо пектин-метилестерази, та мати прямий токсичний вплив на Gaeumannomyces tritici (Huber, Wilhelm, 1988).

Reis et al. (1997), Guest et al. (2002) довели, що ступінь ураження пшениці кореневими гнилями, викликаними G. tritici, може бути знижена за достатнього забезпечення рослин пшениці Mn. Адже, принцип ураження рослин цим патогеном пов’язаний з окисленням марганцю в місці ураження, що призводить до позбавлення коренів рослин Mn, послаблення клітинних стінок і зниження стійкості рослин до ураження.

A - 23 - Pic 3

Рис. 3. Вплив марганцю на концентрацію лігніну у пагонах і коренях рослин пшениці (Marschner, 2012).

Крім того, марганець приймає безпосередню роль у активації ферменту пероксидази, яка також відіграє важливу роль у формуванні стійкості до патогенів. Пероксид водню важливий не лише для стабілізації клітинної стінки, але також чинить прямий токсичний вплив на патогени (Heine et al., 2011) і проявляє фунгіцидну активність (Graham, Webb, 1991). Дефіцит марганцю на початку вегетації може зменшувати стійкість рослин до септоріозу.

Достатнє забезпечення рослин пшениці міддю зменшує уражуваність ріжками, офіобольозною кореневою гниллю і меланозом (Evans et al., 1994).

 

 

РОЛЬ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ У ОСІННЬО-ЗИМОВИЙ ПЕРІОД

Як вже було зазначено, зернові культури, зокрема пшениця, є культурою, чутливою до нестачі марганцю, міді і цинку. Крім того, сучасні інтенсивні сорти пшениці мають підвищену потребу у мікроелементах, особливо за інтенсивної технології вирощування.

В середньому з зерном озимої пшениці за врожайності 6-8 т/га виноситься близько 280-360 г/га цинку, 190-250 г/га марганцю і 70-90 г/га міді (IFA).

Марганець відіграє ключову роль у фотосинтезі, азотному обміні (відновлення нітратів і синтез амінокислот), є складовою ряду ферментів, що приймають участь у диханні, активує важливі метаболічні реакції в рослині. Адже, марганець є кофактором більше ніж 35 ферментів у рослинах.

Симптоми дефіциту марганцю на пшениці проявляються міжжилковим хлорозом молодих листків, які за збереження дефіциту перетворюються у бурі некротичні смуги, пригніченим ростом надземної частини рослин і коренів, зменшенням продуктивного кущення. За холодних і вологих умов прояви дефіциту, як правило, загострюються (Alloway, 2008).

Дуже часто має місце прихований дефіцит марганцю на пшениці. Для передбачення нестачі, важливо звертати увагу на стан інших культур у сівозміні: соя є також дуже чутливою до марганцю культурою, яка проявляє типові візуальні симптоми дефіциту.

Типовим проявом дефіциту марганцю на пшениці є різниця у стані рослин на шляху треків проходу техніки. Адже, більше ущільнення ґрунту у місцях колії створює локальні зони меншої аерації ґрунту, що сприятливо впливає на мікробне перетворення оксидів марганцю у доступну для рослин форму Mn2+.

Рис. 4. Характерний прояв дефіциту марганцю на пшениці у вигляді більш зелених смуг по ходу треків техніки по полю (http://www.cpm-magazine.co.uk)

Нестача марганцю безпосередньо відбивається на фотосинтезі, в результаті чого зменшується кількість розчинних цукрів у рослинах, знижується зимостійкість і нагромадження сухої речовини, що, в результаті, має наслідком зниження врожайності.

Роль цинку в рослинах полягає у активації більше ніж 300 ферментів, синтезі нуклеотидів і фотосинтетичних пігментів, зокрема хлорофілу, а також незамінній ролі у метаболізмі ауксину.

Симптоми дефіциту цинку на пшениці зазвичай з’являються вже на початкових стадіях розвитку, проявляючись хлоротичними міжжилковими смугами на молодих листках, що з’являються спочатку посередині листка і розповсюджуються до верхівки і його основи (часто це може спостерігатись лише на одній половині листка). Рослини пригнічені, виглядають вкороченими.

Цинк підвищує зимостійкість і морозостійкість рослин, оскільки впливає на перерозподіл цукрів з листків у корені у осінній період. Васильєва та Естріна (1970) показали, що у рослин озимої пшениці цинк підвищував нагромадження моно- і олігосахаридів під час загартування, зменшував рухливість води і підвищував гідратацію молекул.

Надходження в клітини Zn і Cu стимулює біосинтез гормонів, які беруть участь в експресії стрес-реагуючих генів. Цинк підвищує активність триптофан-синтетази та зумовлює утворення амінокислоти триптофану – попередника ауксину. Підвищення рівня ауксину покращує ріст коренів, що, в свою чергу, підвищує стійкість до посухи. Під дією цинку посилюється активність антиоксидантних ферментів, що сприяє зменшенню генерації активних форм кисню та захищає клітини від окисного пошкодження.

Нормальне забезпечення рослин цинком спряє активному розвитку кореневої системи молодих рослин, збільшуючи їх здатність до використання вологи з ґрунту, що особливо актуально для вже традиційних в Україні посушливих умов осені.

В осінньо-зимовий період у рослин озимої пшениці дуже часто має місце прихований дефіцит міді, оскільки візуальні симптоми у вигляді закручування листків і побіління їх кінчиків у першій половині вегетації проявляються лише за жорсткого дефіциту. Проте, нестача міді дуже сильно позначається на стані рослин у зимовий період і, врешті, на врожайності зерна. У такому випадку, тканинна діагностика рослин є ефективним способом виявлення дефіциту.

Мідь позитивно впливає на енергію проростання злаків. Так, ряд досліджень (Erkama, 1950, Гамаюнова, 1965, та ін.) встановили більш високу енергію проростання насіння озимої пшениці за більш високого вмісту міді у насінні або за штучного його збагачення шляхом передпосівної обробки насіння.

Велике значення міді, марганцю і цинку у ефективному споживанні рослинами пшениці азоту.

 

МОЖЛИВОСТІ ГРУНТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОТРЕБ РОСЛИН У МІКРОЕЛЕМЕНТАХ

Велика частка ґрунтів України має недостатнє забезпечення цинком, міддю і марганцем. Згідно результатів Х туру обстеження сільськогосподарських угідь України, недостатній вміст рухомого цинку мають 90,7% площ, міді – 32,5% угідь і марганцю – 12,5%.

Вміст мікроелементів-металів в ґрунті безпосередньо залежить від їх мінералогічного складу. Проте, ряд ґрунтових факторів впливають на рухомість і доступність їх для рослин. Так, на рухомість цинку, міді і марганцю великий вплив чинить рН ґрунту: із підвищенням рН у бік лужного (вище 6,5) доступність металів знижується.

Особливо сильно рН впливає на доступність марганцю: відклик на внесення марганцевих добрив у зернових культур фіксується вже за рН вище за 7 (Marschner, 1995). Із підвищенням рН вище 6-6,5 доступні для рослин сполуки Mn2+ окислюються до сполук Mn (IV) з утворенням нерозчинних оксидів (MnO2, Mn2O3 та Mn3O4) (Stevenson, 1986). Із підвищенням рН ґрунту на 0,5 одиниць розчинність Mn2+ зменшується у 5-10 разів (Neilsen et al., 1992).

На кислих ґрунтах з рН нижчим за 5,5 може мати місце токсичність марганцю.

Карбонатні ґрунти потребують особливої уваги щодо забезпечення рослин мікроелементами-металами, оскільки окрім високого рН, присутні карбонати також здатні переводити метали у малодоступну форму за рахунок хемосорбції.

З органічною речовиною ґрунту мікроелементи-метали утворюють метал-органічні комплекси, які є менш доступними для рослин. Особливо сильною спорідненістю до органічної речовини ґрунту характеризується мідь.

За схильністю до адсорбції органічними сполуками в ґрунті, метали утворюють ряд: Cu > Ni > Pb > Co > Ca > Zn > Mn > Mg (Schnitzer, Skinner, 1967; Mengel et al., 2001).

Органічні ґрунти, а також мінеральні ґрунти з високим вмістом органічної речовини часто мають низький вміст міді і марганцю, що потребує особливої уваги до технології вирощування озимої пшениці на цих площах.

Проте, додавання помірних норм органічної речовини, що швидко розкладається, наприклад, гній, утворюватиме розчинні комплекси з металами, підвищуючи їх мобільність і поглинання коренями (Alloway 2008). У цьому плані, внесення органічних добрив сприяє підвищенню доступності металів на карбонатних ґрунтах в результаті хелатування (Schulin et al. 2009). Однак, надмірні норми внесення органічних добрив можуть негативно відобразитись на доступності металів.

Окрім того, доступність марганцю дуже сильно залежить від окисно-відновного потенціалу ґрунту. Patrick, Reddy (1978) запропонували класифікувати ґрунти за окисно-відновним потенціалом на аеровані, або добре дреновані (+700 до +500 mV), середньо відновлювальні (+400 до +200 mV), відновлювальні (+100 до –100 mV) і сильно відновлювальні (–100 до –300 mV). Марганець окислюється з Mn4+ до Mn2+ вже за значень відновлювального потенціалу в межах +200 до +400 mV (Tisdale et al., 1985).

Процес відновлення марганцю є або хімічним, або мікробіологічним, при чому останній  має домінуюче значення на затоплених ґрунтах (наприклад, на рисових чеках) за рН близько 5,5-6,0 (Patrick, Reddy, 1978).

Отже, підвищення аерації ґрунту може спричиняти дефіцит марганцю. Рихле, неущільнене насіннєве ложе, створене в результаті особливостей або порушень у роботі висіваючого апарату, вже може стати причиною недостатнього забезпечення рослин марганцем. Адже, підвищення аерації ґрунту або в результаті створення рихлого насіннєвого ложе, або під час висушування ґрунту, може спровокувати дефіцит марганцю. А зменшення аерації ґрунту в результаті затоплення або ущільнення у місцях проходу техніки, навпаки, підвищує його доступність.

Великий вплив на поглинання усіх елементів, особливо малорухомих мікроелементів, мають будь-які порушення у нормальному розвитку кореневої системи рослин. Обмежений розвиток кореневої системи в результаті поганого дренажу або надмірного ущільнення ґрунту обмежує можливості рослин у пошуку джерел мікроелементів в ґрунті.

Внесення інших добрив може також порушувати рівновагу в ґрунті, призводячи до зменшення доступності певних мікроелементів: зокрема, внесення фосфорних добрив. Високі норми калію підвищують потребу рослин у марганці. Підвищені норми органічних і азотних добрив також можуть стати причиною зниження доступності мікроелементів-металів.

Важливо також враховувати і шляхи, якими мікроелементи рухаються до коренів. Для марганцю, цинку і міді головними шляхами є дифузія і кореневе перехоплення. Отже, великого значення для поглинання їх рослинами набувають температура і вологість ґрунту, які визначають як рухливість самих мікроелементів у ґрунтовому розчині, так і ріст коренів. Саме тому у посушливі роки проблема дефіциту мікроелементів загострюється.

Дефіцит цинку загостюється восени, коли мають місце холодний і вологий ґрунт та низька інтенсивність освітлення. Навесні симптоми зазвичай не проявляються, але нестача може негативно вплинути на врожайність.

Отже, дефіцит усіх трьох мікроелементів проявляється частіше за все за подібних ґрунтових і погодних умов.

Звичайно, аналіз ґрунту є загальновживаною практикою для визначення потреби рослин у елементах живлення. Проте, потрібно зазначити, що аналіз ґрунту на мікроелементи не є настільки ж надійним у передбаченні відклику рослини на удобрення, як, скажімо, вміст фосфору чи калію, для яких були проведені численні польові дослідження у різних ґрунтово-кліматичних зонах.

Отже, вміст мікроелементів у ґрунті є лише певним орієнтиром у прийнятті рішення щодо їх внесення. Крім того, необхідно взяти до уваги багато інших факторів, зокрема: видові і сорто-генетичні особливості рослин та характер розвитку їх кореневої системи, інші властивості ґрунту (зокрема, рН, вміст органічної речовини, гранулометричний склад ґрунту, наявність карбонатів), погодні умови, внесення інших добрив.

Тому для мікроелементів особливо актуальним є тканинна діагностика рослин, яка дає уявлення про реальний стан живлення рослин і їх можливість використовувати резерви ґрунту.

 

СИНЕРГІЗМ і АНТАГОНІЗМ

Для правильної побудови системи живлення озимої пшениці, важливо розуміти не лише значення окремих елементів живлення, але і їх взаємодію між собою. Відомо, що існує два головних типи взаємодії між елементами: синергізм (коли один мікроелемент позитивно впливає на поглинання і засвоєння іншого) та антагонізм (зворотне явище).

Так, фосфор взаємодіє з усіма трьома зазначеними мікроелементами. Ця взаємодія може бути різною залежно від умов. Антагоністична взаємодія має місце у ґрунтовому розчині, де фосфати утворюють малорозчинні сполуки з катіонами металів, переводячи їх у малодоступну для рослин форму. Особливо актуально це на ґрунтах з низьким вмістом мікроелементів: внесення високих норм фосфорних добрив ще більше загострює дефіцит для рослин.

З іншого боку, фосфор проявляє синергізм щодо цинку, марганцю і міді під час надходження у рослину і проходження біохімічних процесів. Наприклад, марганець стимулює поглинання рослинами фосфору, опосередковано впливаючи на розвиток кореневої системи (Pedas et al. 2011). А для нормального розвитку рослин необхідне певне співвідношення між фосфором і цинком. Встановлено, що дефіцит цинку активує транскрипцію численних генів, що приймають участь у обміні фосфору (Mortel et al., 2006), а дефіцит фосфору активує експресію генів, відповідальних за гомеостаз цинку в рослині (Bustos et al., 2010).

Високі норми внесення азотних добрив можуть загострювати дефіцит міді і цинку в ґрунті (Marschner, 1995). З іншого боку, збалансоване живлення рослин цинком, міддю і марганцем сприяє кращому засвоєнню рослинами пшениці азоту (Lakshmanan et al., 2005).

Цинк має позитивну взаємодію з калієм, оскільки цинк сприяє підтримці цілісності клітинних мембран, що зменшує вилуговування калію і амідів з клітин (Cakmak, Marschner, 1988). На засолених ґрунтах висока концентрація натрію та інших іонів у ГВК обмежує доступність цинку.

Дефіцит марганцю може спостерігатись за дисбалансу з іншими елементами, такими як Ca, Mg і Fe. Поглинання марганцю пригнічується іншими двовалентними катіонами, такими як Ca, Mg, і Zn (Maas et al., 1969; Robson, Loneragan, 1970), а підвищення вмісту Са в живильному розчині негативно позначається на поглинанні Mn (Foy, 1984). Залізо також є  антагоністом щодо марганцю (Chinnery, Harding, 1980)

Високі рівні фосфору, заліза, марганцю і міді можуть провокувати дефіцит цинку у рослин, особливо на малозабезпечених ґрунтах (Wilkinson et al., 2000; Fageria et al., 2002).

 

ПОПЕРЕДНИКИ

Місце озимої пшениці у сівозміні та удобрення попередника має важливе значення у забезпеченні рослин мікроелементами. Найбільш поширеними в Україні попередниками озимої пшениці є соняшник, пшениця, ріпак і кукурудза.

Інтенсивні технології вирощування попередників і високий винос мікроелементів може стати причиною дефіциту для озимої пшениці. Так, за вирощування після кукурудзи, пшениця може відчувати дефіцит цинку. А за вирощування після ріпаку не можна не враховувати і величезне значення мікоризи у забезпеченні рослин мікроелементами. Адже, ріпак відноситься до рослин, що не здатні до утворення мікоризи.

З іншого боку, регулярне внесення цинку у сівозмінах, що має місце на багатьох площах під кукурудзою, на ґрунтах з низьким вмістом міді може провокувати прояв дефіциту останньої на пшениці.

Крім того, алелопатичний вплив попередника часто відіграє важливу роль у забезпеченні рослин марганцем. Наприклад, кореневі ексудати вівса пригнічують розвиток мікроорганізмів, що окислюють марганець (переводячи його у малодоступну для рослин форму), в результаті забезпечуючи кращі умови для рослин пшениці як у плані живлення марганцем, так і у зменшенні захворюваності на кореневі гнилі (Huber, Mc Cay-Buis, 1993). А соя, що вирощується після пшениці, яка була сильно уражена кореневими гнилями, часто страждає від дефіциту марганцю (Huber, Mc Cay-Buis, 1993).

 

ПРОАКТИВНІ ДІЇ З ТЕХНОЛОГІЄЮ ІН-ФУРОУ

Внесення мікроелементів за технологією ін-фуроу дозволяє певною мірою нівелювати можливі дефіцити мікроелементів і попередити їх нестачу на початку вегетації.

Розташування невеликої кількості марганцю, цинку і міді у легкодоступній для рослин хелатній формі у безпосередній близькості від насіння, що проростає, сприяє сильному старту рослин і збільшенню шансів на реалізацію генетичного потенціалу культури, незалежно від погодних і ґрунтових умов під час проростання.

Адже, виправити ситуацію після посіву досить складно, оскільки, по-перше, необхідно, щоб сформувалась достатня листкова поверхня для проведення позакореневого підживлення. А несприятливі погодні умови можуть зменшити шанси на вчасне внесення.

Численними польовими дослідами доведена висока ефективність нанесення мікроелементних добрив під час обробки насіння пшениці. Проте, норми внесення добрива сильно обмежені як поверхнею самого насіння, так і концентрацією солей. Внесення мікроелементів ін-фуроу з рідкими стартовими добривами має істотну перевагу у можливості істотно збільшити дозу елементу, внесеного у безпосередній близькості від насіння.

Допосівне внесення високих норм мікроелементів для кардинального підвищення їх вмісту в ґрунті не завжди можливе на ґрунтах, які мають потенційно високу здатність до зв’язування. Так, наприклад, внесення марганцю, міді чи цинку на карбонатних ґрунтах призводитиме до їх швидкої демобілізації. Для таких ґрунтів найбільш раціональною практикою є дробне внесення добрив, зокрема локальне під час посіву і позакореневі підживлення. При чому, припосівне внесення розглядається як профілактичне, що дозволяє уникнути небажаних наслідків, якщо дефіцит матиме місце.

Крім того, внесений у великих нормах марганець на більшості ґрунтів схильний до утворення нерозчинних форм, тому внесення марганцевих добрив в ґрунт рекомендується проводити щорічно і уникати розкидного внесення.

Важливо також враховувати і форму внесеного мікроелементу. Внесення неорганічних солей мікроелементів на нейтральних і лужних ґрунтах призводить до швидкого їх перетворення у малодоступну для рослин форму. Часто це може займати лише декілька днів. У цьому плані значну перевагу мають хелатовані форми мікроелементів-металів, які дозволяють уникнути небажаної взаємодії з ґрунтом і залишити мікроелементи у доступній для рослин формі упродовж певного часу, достатнього для їх ефективного поглинання.

Поєднання рідких стартових добрив (РСД) і мікроелементів для внесення за технологією ін-фуроу має перевагу у синергізмі обох компонентів: РСД сприяють активному початковому росту рослин, створюючи сприятливі умови для формування здорової ризосфери. Це дозволяє рослинам більш ефективно використовувати внесені з добривами мікроелементи та споживати їх з ґрунтових резервів. А мікроелементи, зі свого боку, впливають на здатність рослин використовувати добриво та позитивно впливають на життєдіяльність мікроорганізмів в ризосфері (Rengel, 1997b; Dotaniya, Meena, 2015).

Таким чином, проактивні дії щодо забезпечення рослин мікроелементами у осінній період дозволяють не лише краще підготувати рослини до перезимівлі, але і покращити стан рослин навесні. Рідкі стартові добрива у поєднанні з мікроелементами позитивно впливають на розвиток кореневої системи і початковий ріст рослин, підвищуючи зимо- і морозостійкість. Більш сильні рослини пшениці мають більше шансів для успішної перезимівлі і відновлення вегетації навесні, і, відповідно, до ефективного споживання весняного удобрення.

Опубліковано у журналі “Агроном”, 2021

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *